Хочу наркоту Ханты-Мансийск Гашиш omg зеркало Мефедрон Каннабис

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Давай, брателло, я расскажу тебе, что я наорался как трактор, закупившись закладками на пару дней вперед. Блин, это был день, который я запомню на всю жизнь!

Нашел я своего долбанутого дилера и с халявной спидярой быстренько договорился. Ну, раздупляй, это самое классное чувство, когда запах амфетамина уже наводит на экстаз. Мне хотелось бежать, лететь, прыгать! Я был готов убиться прямо на месте от этого волнения. Вот такая я пчелка-адреналинщик!

Итак, с улыбкой на лице я купил свои долгожданные скрипки и сразу пошел к себе домой. Но понимаешь, братан, сидеть дома и пихать это в себя — это не про меня. Я решил показать всем, что я не просто наркоман-комик, но еще и бегун. Надел брендовые кроссы, и поехали!

Я вылетел на улицу, словно ракета из жопы, и начал свой марафон! Народ, проходящий мимо, смотрел на меня, как на пришельца с другой планеты. Такое ощущение, что я был главной достопримечательностью района!

Бросил я свой первый скрипт в мусорку, а потом вытащил новый — еще одну порцию энергии! Я бегал и бегал, словно Юсейн Болт на спидах. Ноги сами летели, а я читал мимо прохожих и думал: "Ха! Такими темпами я скоро преодолею дистанцию Марса и Венеры!"

Бля, страх и радость пронизывали все мои молекулы! Я чувствовал себя настреленым барбом, который только и хочет, чтобы его использовали.

И тут я вспомнил про свои любимые гамы, которые звали меня своими марками. Все эти ЛСД-марки, звезды в небесах, которые танцуют и поют только для меня. Я мечтал стать настоящим художником, рассказать всем их истории. Вот только, братишка, я уже начинал потихоньку терять связь с реальностью.

Остановившись на минутку, я лег на газончик и решил, что время поднабраться сил. А потом я понял, что моя энергия не иссякла, она просто стала медленнее, как музыка грустной скрипки.

Понимаешь, мне стало так туго, что я решил вернуться домой. Пройдя мимо зеркала, я заметил, что в моих глазах отражается человек, которого я давно уже не узнаю. Я стал просто оболеть этими скрипками и пчелками, словно это была основная часть моей жизни.

Вот такой вот мой марафон по району, брателло. И хоть мне удалось убиться в этот раз, но на самом деле я просто убил себя. Закладки и скрипки стали своего рода крылышками, и пчелка уж точно не на столько красивой, как я думал. А все эти спиды и барбитураты — это просто маска, за которой прячется сломленный человек.